Пан – у давньогрецькій міфології бог пастушества та скотарства, родючості й дикої природи. Античні автори описували Пана як людину з рогами, ногами та хвостом кози, густою бородою, кирпатим носом і загостреними вухами. Він часто подорожував у компанії Діоніса та підтримував його веселощі за столом. Вважається, що Пан був досить веселим, а також легковажним божеством.
У класичну епоху греки пов’язували ім’я цього бога з «усім» сущим, однак його справжнє походження лежить у старому аркадському слові, що означає «сільський». Пан був тісно пов’язаний не тільки з Діонісом, але й із деякими іншими небожителями, наприклад, з Арістеєм. Саме тому важливо дізнатися, хто такий Пан і яка була його історія.
- Пан (Πάνας) – у давньогрецькій міфології бог пастушества та скотарства.
- Батько: Гермес – бог торгівлі та щасливого випадку.
- Мати: німфа Дріада.
- Кохані: німфа Ехо, німфа Сиринга та гірська ореада Пітес.
- Зовнішність: роги, схожі на баранячі або козині; характерна довжина тваринної бороди, а також бакенбарди; лохматість; довге волосся.
Хто це Пан
Історія Пана бере свій початок задовго до його народження. Згідно з давньогрецькими міфами, батьком майбутнього покровителя пастушества та скотарства був Гермес – бог торгівлі та щасливого випадку, хитрості, крадіжок, юності та красномовства. Як і інші олімпійці, він був досить любвеобильним і відчував невтримну пристрасть до протилежної статі. Гермес залицявся до багатьох смертних дівчат і богинь, не звертаючи уваги на їхній соціальний статус у суспільстві.
Одного разу Гермес побачив Дріопу – прекрасну, юну Дріаду. Досить швидко між божествами зав’язалися романтичні стосунки, в результаті яких народився Пан.
Існують також кілька інших джерел, які стверджують, що батьками божества були:
- бог Гермес;
- Пенелопа, дружина Одіссея.
Оскільки Пенелопа не дочекалася свого чоловіка з Троянської війни та вступила в статеві стосунки відразу з 108 «нареченими», боги вирішили її покарати. На покарання жінка народила хлопчика з незвичною та водночас лякаючою зовнішністю. Незважаючи на те, що дитина мала божественні здібності, він був смертним.
Зовнішність Пана настільки сильно шокувала Дріопу, що вона кинулася навтьоки і залишила свого новонародженого малюка на волю долі. Як тільки Гермес дізнався про те, що сталося, він зійшов на землю, підібрав свого сина та виніс на вершину Олімпу.
Цікаво, що Пана полюбили практично всі олімпійці. З самого дитинства він мав настільки веселий характер, що вмів знаходити спільну мову як з людьми, так і з божествами. Жарти Пана часто доводили до сліз, змушували сміятися годинами без перерви. Більше за все хлопчик сподобався Діонісу, за що боги й прозвали його «Pan» – тобто даруючий радість. Саме звідси і розпочався дивовижний життєвий шлях бога пастушества та скотарства.
Читайте також:
Становлення бога Пана на Олімпі
Коли Пан трохи підріс і набрався сил, він вирішив вирушити у світ смертних, на так улюблені ним простори полів, пасовищ і лісів. Вірними супутниками божества стали німфи та Сатири. Цілими днями вони бігали по зеленій траві, веселилися та пили ароматне вино. Пан не забув і про свого найкращого друга Діоніса. Коли люди та олімпійці помітили дбайливе ставлення бога до природи, вони зробили його «наглядачем» усього живого.
Як виглядав бог Пан
Новонароджений Пан викликав у матері доволі неоднозначні емоції. Це було пов’язано з тим, що він мав як людські, так і тваринні риси. Так, наприклад, його ноги-копита були повністю вкриті густою шерстю, а тулуб і руки виглядали як у звичайного чоловіка.
Зовнішність Пана:
- роги, схожі на баранячі або козині;
- характерна довжина тваринної бороди, а також бакенбарди;
- кудлатість.
Міф про змагання Пана та Аполлона
Міф про Пана та Аполлона свідчить, що головним атрибутом божества була флейта. Його гра на цьому інструменті була настільки досконала, що могла перевершити навіть майстерність Аполлона. Міфи про Пана розповідають, що одного разу він створив неперевершену свиріль, найкращу у світі. Однак слава настільки сильно вскружила голову богу пастушества, що він вирішив позмагатися з самим Аполлоном і викликав його на змагання. Проте він не врахував, що променистий бог надавав перевагу грі на кіфарі, музику якої вважав єдино гідною всіх богів.
Твори Аполлона і Пана були не просто талановитими, а геніальними. Судити суперників запросили найкращих і справедливих людей, проте лише цар Мідас вважав бога скотарства більш гідним перемоги. Решта віддали свої голоси неперевершеному Аполлону.
Пан у міфології – це хто
Як зазначалося раніше, Пан був другорядним богом давньогрецького пантеону богів. Тим не менше образ веселого і легковажного покровителя настільки сильно полюбився людям, що з часом зайняв міцні позиції не тільки в літературі, але й у живописі, скульптурі та інших мистецтвах.
Міфологія Пана у війнах
Згідно з джерелами, Пан досить активно брав участь у десятирічній війні богів — Титаномахії. Окрім цього, його ім’я згадується й в інших битвах:
- Гігантомахія;
- у битві проти бунтівного Тіфона – могутнього та чудовиського велетня.
Античні автори писали, що Пан володів дивовижними магічними здібностями, завдяки яким міг вселяти жах у душі супротивників і таким чином впливати на хід війни. Так, наприклад, під час боротьби з Тіфоном усі боги покинули землі Еллади та вирушили в подорож до Єгипту. Саме там вони сподівалися знайти своє щастя, а також здобути спокій.
Лише Зевс прийняв зухвалий виклик Тифона, проте програв і потрапив у полон. Велетень вирвав у верховного бога сухожилля, які згодом викрали Гермес та хитрий Пан. Покровитель пастушества наслав на Тифона приступ неконтрольованої паніки, завдяки якому його батько зміг безпечно дістатися до сухожиль, викрасти їх і повернути Зевсу.
Наступного разу небожитель застосував свою силу вже під час Гігантомахії. Відомо, що він вселяв у гігантів страх, через що ті починали битися один з одним. У решту часу бог займав досить мирну позицію і намагався не втручатися у справи смертних або олімпійців.
Читайте також:
Пан у міфології Деметри
Особливу роль давньогрецький Пан відіграв і в історії Деметри. Від любовного союзу богині та Зевса народилася прекрасна дівчинка, яку назвали Персефоною. Краса малятка була настільки велика, що мати всіма силами намагалася вберегти її від чоловічої уваги. Персефона зростала в атмосфері любові, тепла і турботи. Одного разу юну спокусницю помітив Аїд – володар підземного царства.
Зовнішність небожительки вскружила голову богу, тому він будь-якою ціною вирішив заволодіти нею. Як тільки Персефона відійшла по справах і залишила свою дорогоцінну доньку на піклування німф, він підговорив матір-землю Гею вистелити квіти на галявині особливим чином. З кожним кроком богиня Персефона віддалялася від наяд, поки не опинилася в руках Аїда. На колісниці він схопив дівчину і відвіз її до підземного царства.
День за днем, сповнена горя, Деметра шукала свою дочку, поки не звернулася до Геліоса. Бог сонця розповів богині страшну таємницю про викрадення. Роздратована Деметра покинула Олімп і цілком покинула свої обов’язки, внаслідок чого:
- колись родючі землі висохли;
- дерева, квіти, кущі та трава почали всихати;
- врожай не дозрів та ін.
Тоді люди зазнали голоду, страху та смерті. Допомогти їм не зміг навіть Зевс. Знайти Деметру пощастило Пану. Під час однієї з прогулянок бог випадково натрапив на дивну печеру, розташовану подалі від усього. Коли він зайшов усередину, то побачив там плачучу богиню. Завдяки цьому бог-громовержець зміг умовити свою сестру повернутися на Олімп і врятував людство від загибелі.
Міф про Пана та Психею
Краса Психеї була настільки божественною, що одного разу її помітив Ерот. Крилатий бог регулярно, під виглядом звичайного, відвідував ложі німфи під покровом ночі. Сам крилатий небожитель заборонив Психеї дивитися на нього, проте жіноча цікавість перемогла здоровий глузд. Не втримавшись, дівчина запалила перед черговим побаченням свічки, через що її коханий дуже розгнівався і зник у небутті.
Роздратована Психея задумала накласти на себе руки і зкинутися з високої гори. Море не прийняло німфу і винесло її бурхливими хвилями на берег, де її і знайшов Пан. Мудрий бог підказав дівчині, як вчинити далі, і заспокоїв її серце. Наостанок він переконав Психею не скоювати самогубство, оскільки олімпійці не схвалять цього і будуть усіляко заважати.
За порадою бога Психея вирушила до Афродіти і виконала всі поставлені нею умови. Коли Ерот побачив, наскільки глибокі почуття німфи до нього, він одужав і попросив богів зіграти весілля зі своєю обраницею. Могутні боги пішли назустріч Еротові і навіть зробили Психею безсмертною.
Любовні зв’язки бога Пана у Стародавній Греції
Як показали легенди, Пан успадкував надмірну любвеобільність як від свого батька Гермеса, так і від дідуся Зевса. Він не упускав можливості обзавестися черговою пасією, проте відзначався значно меншим тактом, ніж інші олімпійці. Наполегливість і нахабність божества лякали багатьох німф і дівчат, тому вони часто відмовляли. Постійні розчарування зробили його замкненим, і він поклявся ні в кого не закохуватися, проте призначена йому доля розпорядилася дещо інакше.
Багато людей чули про Ерота – давньогрецького крилатого бога кохання, а також про його витівки. Одного разу давньогрецький бог Пан почав насміхатися з незграбної зовнішності Ерота, за що жорстоко поплатився. Маленький бог пустив свою спритну стрілу прямо в серце покровителя пастушества і родючості. Відтоді Пан не міг знайти своє справжнє кохання.
Ехо
Першою коханою Пана була гірська німфа Ехо. Саме з нею давні греки пов’язували природне явище, під час якого відбувалося відображення звуку. Весь свій вільний час бог намагався проводити поруч з Ехо, всіляко її догоджав і покровительствував. Проте німфа не відповіла взаємністю на почуття залицяльника, оскільки вважала його недостатньо привабливим.
Міф про Пана та його флейту
Одна з легенд розповідає про кохання Пана до Сирінги – прекрасної німфи, яка вирізнялася цнотливістю та моральною чистотою. Єдиним захопленням дівчини були полювання та пригоди. Одного разу під час однієї з прогулянок лісом Пан побачив надзвичайно красиву німфу Сирінгу і буквально втратив голову.
На жаль, нічого не могло змусити горду німфу полюбити таку дивну істоту. У пориві пристрасті Пан вирішив силою захопити Сирінгу і кинувся за нею навздогін. Сили дівчини вже вичерпувалися, а шлях їй перегородила швидка річка. В надії Сирінга взмолилася своїй покровительці Артеміді і попросила врятувати її від настирливого Сатира. Богиня почула слова німфи і перетворила її на очерет.
Коли Пан починав грати на інструменті, з нього на кілька метрів уперед лунала солодка мелодія Сирінги. Так сталося, що попри волю німфи, вона все ж назавжди залишилася поруч із богом дикої природи.
Міф про Пана та Пітіс
Не менш трагічним виявилося кохання Пана до Пітіс – гірської ореади. Музика лісового божества захопила Пітіс настільки сильно, що вона вийшла подивитися, хто ж ховається в густих хащах. Дівчина з радістю завела розмову з Паном і відповідала на його запитання, повністю забувши про свого справжнього нареченого Борея.
Бог північного вітру вирізнявся суворим і запальним характером. Коли він побачив свою наречену з іншим, то спалахнув такою ревністю і почав дути з такою силою, що бідна Пітіс не втрималася на ногах і розбилася насмерть.
Читайте також:
Помста німф
З часом залицяння Пана порядком набридли німфам, тому вони вирішили помститися богу пастушества і скотарства. Легенди стверджують, що хоч Пан був спритний і гнучкий, він дуже погано танцював. І справа була навіть не в відсутності таланту, а в його небажанні слухатися німф. Зрештою лісові мешканки змирилися з тим, що їхній покровитель брикатися, як справжній козел. І все було б нічого, проте під час своїх стрибків бог то й справа намагався схопити прекрасних дівчат то за стегно, то за груди.
На помсту німфи дочекалися, коли Пан повернувся з чергового застілля опівдні, навалилися всією юрбою і зв’язали його. Бог не зміг протистояти силі німф, які викрутили йому руки і обрізали бороду. Тим не менше дівчата не переступили межу і лише вдосталь познущалися над нещасним закоханим, після чого спокійно відпустили його з миром.
Пан бог чого в міфології
Пан справді був ключовою фігурою давньогрецької міфології. Люди вірили, що лише йому під силу знайти загублену в хащах людину, загасити лісову пожежу, вилікувати смертельно поранену тварину або запобігти каменепаду. Саме такими справами й минало життя божества. Якщо ж у покровителя скотарства та пастушества знаходилася вільна хвилина, він неодмінно вирушав до Німф або Сатирів.
Вважається, що Пан мав досить могутній дар пророцтва і передав усі свої вміння Аполлону. Міфи розповідають, що він спочатку знав про долю бога та спорудження храму в Дельфах.
Хоча натура Пана була волелюбною, неоднозначною, бунтівною та розпусною, греки його дуже любили і шанували нарівні з іншими олімпійцями. Недаремно йому довірили досить велику сферу впливу. В Елладі Пана знали як покровителя:
- пастухів;
- козопасів;
- мисливців;
- сільських людей та ін.
Доволі часто він був присутній у свиті Реї та Кібели, а також Діоніса.
Втілення у культурі
Пан – це досить яскрава фігура давньогрецької міфології. Образ лісового божества надихав багатьох літераторів, живописців, скульпторів та інших творчих діячів. У масовій культурі Пана асоціюють із Сатирами – демонами родючості.
Кінематограф
На жаль, образ Пана досить слабо розкритий у сучасному кінематографі. Тим не менше дізнатися, що це за Пан, можна завдяки оглядам та аматорським фільмам:
- «Пан: бог природи та покровитель Аркадії».
- «Пан – Бог рибалок та пастухів».
- "Великий бог Пан".
Література
Дізнатися про божество можна і завдяки літературі:
- "Міфи Стародавньої Греції";
- "Великий бог Пан", Артур Мекен.
Слід зазначити, що роман Артура Мекена справив величезний вплив на літературні кола. Його книгою надихнувся Лавкрафт у своїй роботі «Жах Данвіча», яка в певній мірі стала пародією. Таким чином, Пан (Сатир) почав фігурувати й в інших творах.
Живопис
Образ Пана як істоти з подвійною природою приваблював як вітчизняних, так і зарубіжних живописців. Маючи потворну зовнішність із людським тілом і козячими ногами, він був здатний наводити паніку та жах. Поряд із цим він був веселим, легким на підйом і розпусним. Для багатьох живописців Пан став уособленням чутливої, поетичної душі. Увесь свій вік бог насолоджувався шумом листя, дзюрчанням струмків та співом птахів, після чого починав виливати власні емоції під час гри на музичних інструментах.
Художники, які присвятили свої картини Пану:
- Врубель Михайло Олександрович;
- Пітер Пауль Рубенс;
- Вільям Бугро та ін.
Читайте також:
Тату
Образ веселого бога Пана припав до смаку й татуювальникам. Здебільшого така татуювання символізує чоловічу пожадливість і спосіб життя, призначений лише для чуттєвих задоволень. Тим не менше подібні зображення іноді набивають і жінки, які бажають привернути увагу протилежної статі.
Значення тату Пан:
- знання історії;
- любов до давньогрецької міфології;
- деякі риси характеру: розпусність, хіть, норовливість та ін.
Здебільшого такі ілюстрації доповнюють іншими атрибутами: вінками, рогами достатку, глечиками з вином, прекрасними німфами тощо. Найвигідніше виглядають зображення Пана, виконані у напрямках реалізму та мінімалізму.
Висновок та картинки Пана
Пан – це бог пастушества та скотарства, родючості та дикої природи. Незважаючи на те, що Пан мав досить специфічну зовнішність, він прославився як вправний коханець і мав кілька пасій. Життя цього божества було сповнене веселощів, радості та застіль. Весь вільний час він проводив з німфами або в компанії Діоніса – бога вина.
Зображення Пана
Відео
Часті запитання на тему
У грецькій міфологічній традиції Пан – це бог пастушества та скотарства, родючості та дикої природи.
Згідно з легендами, лісовий бог був вправним музикантом і вміло грав на флейті.
Пан першим створив сопілку – флейту зі свистковим пристроєм.
