Лето, або Латона в римській традиції – напівсамостійне божество з грецького пантеону. Титаніда, кохана Зевса, мати Аполлона й Артеміди, вона брала участь у житті богів опосередковано, через своїх дітей, хоча іноді могла діяти й за власним бажанням. З точки зору теогонії, Лето – богиня-мати, покровителька родючості, годувальниця й вихователька богів, а в пізніші часи – богиня природи у греків та мешканців Малої Азії.
- Лето (Λητώ) — у давньогрецькій міфології титаніда, кохана Зевса, богиня-мати, покровителька родючості, годувальниця й вихователька богів.
- Батько: титан Кой — божество «небесної осі».
- Мати: титаніда Феба.
- Брати й сестри: Перс, Афірапа та Паллант.
- Діти: Аполлон та Артеміда.
Походження
За версією Гесіода, Павсанія, Псевдо-Аполлодора та Акусілая Аргоського, Лето — дочка та онука титанів і доолімпійських божеств, тобто вона належала до того ж покоління, що й Зевс, по суті, за людськими мірками, будучи його двоюрідною сестрою. Вона онука Урана, бога Неба, та богині Землі Геї. Її мати, Феба, титаніда, панувала на північній частині землі до вступу Зевса на олімпійський престол, а батько — Кой, син Урана та Геї, титан, божество «небесної осі», скинутий після Титаномахії Зевсом у Тартар.
За версією Гігіна, Латона — онука Геї та Ефіра, бога неба і повітря. Вона дочка певного Палоса, який був уособленням небосхилу. Цю версію не підтримує жоден інший еллінський філософ.
Сестри та брати
Згідно з поширеною версією, рідною сестрою титаніди Лето була Астерія, божество Зірок і Зоряного неба, мати Гекати. Через це родинне споріднення деякі дослідники ототожнюють Артеміду та Гекату. Останню вважають «нічною Артемідою», темною стороною спочатку світлої богині.
За версією Гігіна, братами й сестрами матері Аполлона та Артеміди були:
- Перс, уособлення руйнування, чоловік Астерії та батько Гекати;
- Афірапа;
- Паллант, чоловік океаніди Стікс та батько Ніки, богині Перемоги (за більш поширеною думкою батьком Перса й Палланта був титан Крий).
Читайте також:
Кохання Зевса і народження Аполлона та Артеміди
Легенда про кохання богині та Громовержця, а також про народження Аполлона та Артеміди у різних джерелах подається по-різному. Зевс, відзначавшийся любоволюбністю, випадково зустрів богиню Лето. Юна титаніда сподобалася йому, і він, за даними схоласта Піндара, заволодів нею, перетворившись на перепела. Лето завагітніла, але про зв’язок чоловіка з черговою богинею дізналася Гера. Вона змусила титаніду блукати по всій Елладі (Егеїді; критсько-мікенська цивілізація), заборонивши всім істотам, а також «земній тверді» надавати їй притулок на суші. У гомеровських «Античних гімнах» є згадка про те, що Гера зі страхом чекала народження дитини (про те, що Лето мала народити хлопчика і дівчинку, вона не знала), оскільки за всіма передбаченнями син Зевса мав бути «неукротимим і суворим».
Лето та Піфон
Якщо слідувати Псевдо-Гігіну, грецькому автору, то син Геї, дракон-змій Піфон переслідував вагітну Лето за наказом Гери. Кохану Зевса на прохання старшого брата врятував Посейдон, бог морів. Він сховав її на острові, «схованому хвилями» — Ортигії (з грецького – Перепілка). Цей острів колись був піднятий Посейдоном із морського дна і дрейфував по морських хвилях, тому номінально вважався сушею. Піфон, не знайшовши жінку, повернувся на гору Парнас. Ортигійці ж прийняли жінку за умови, що острів стане центром культу її сина-бога. Після народження божественних близнюків острів став нерухомим і отримав нову назву — Делос.
У Клеарха, ще одного грецького автора, Піфон дочекався своєї жертви біля печери, в якій вона народжувала. Вийшовши з неї й побачивши змія, Лето, тримаючи на руках новонароджених Аполлона та Артеміду, наказала сину вбити змія.
Так чи інакше, Аполлон, син Зевса, ведучи, як і всі боги-олімпійці, війну з хтоничними істотами (породженнями Тартара, Урана, Геї) та мстячи за гоніння матері, вбив Піфона, випускаючи в змія стрілу за стрілою з лука, який був йому подарований при народженні.
Лето та Іліфія
У міфі про пологи Лето також є згадка про те, що Гера утримувала на Олімпі богиню легких пологів Іліфію. Роділля страждала сім днів і ніяк не могла народити. Навколо неї зібралися найдобрішi та найзнаючіші богині Олімпу: Рея, мати Зевса, Феміда, богиня Правди та Законності, Діона, богиня Дощу, Амфітрита, нерейда та дружина Посейдона, але навіть вони не могли допомогти жінці. Тоді було прийнято рішення надіслати на Олімп (за іншою версією — у Гіперборею) богиню Іриду, вісницю богів, яка, подарувавши Іліфії намисто, вмовила останню відправитися в Ортигію та допомогти коханій Зевса.
Іліфія, таємно від Гери, спустилася на острів і змусила роділлю схопитися руками за пальми (в інших варіантах — за лавр або за маслинове дерево). Після цього меонійські лебеді облетіли острів сім разів, і народилися близнюки (вважається, що вони народилися передчасно, семимісячними). Деякі автори, такі як Павсаній, пишуть, що дітей Лето народжувала в різних частинах острова (на горі Кінф та біля Кругловидного острова), причому першою народилася Артеміда і, так само як Іліфія, допомагала матері при народженні брата.
До речі, грецькі автори розходилися в думках щодо місця пологів Лето:
- Гігін вказує на те, що Лето народжувала в околицях Ефеса (біля джерела під назвою Ортигія);
- Гігін же припускав, що, можливо, слід говорити не про Ортигію, а про сусідній маленький острівець — Ренею;
- Павсаній писав про Зостеру в Аттиці (є зауваження, що там Лето не народжувала, а лише готувалася до пологів — «розв’язала пояс»).
Читайте також:
Міфи, де фігурує Лето
Як уже згадувалося вище, Лето фігурує в міфах про дорослішання своїх дітей. Вона майже не виступає як самостійне божество.
Міф ксанфських жаб і вовків
У Овідія є оповідь про те, як Лето, подорожуючи Грецією після народження дітей, вирішила напитися з джерела, що протікало недалеко від ріки Ксанф, але місцеві пастухи образили її та прогнали. Тоді вона перетворила їх на жаб. А місцевих вовків, які показали богині дорогу до ріки, вона винагородила. На їхню честь прилеглі землі стали називатися Лікією.
Лето у Делосі
Піндар пише, що Лето разом зі своєю матір’ю Фебою виховувала своїх дітей на Делосі, вигодовуючи їх нектаром і амброзією. Після цього Аполлон вирушив у Лікію, а потім у Дельфи, а Артеміда перебралася на Крит. Делос же юні боги залишили в дар матері. Там вона жила до того часу, поки не вознеслася на Олімп, де була прийнята з усією пошаною.
Лето та Тітій
Лето опосередковано брала участь у титаномахії та гігантомахії, боротьбі титанів і богів-олімпійців. Гера викликала у велетня-гіганта Титія кохання до богині, і він спробував силою заволодіти нею. Таким чином, вона намагалася вбити одразу двох зайців: помститися Лето та знищити ще одного сина Зевса (Титій був сином Зевса, вихованим Геєю під землею).
За версією Нонна та Псевдо-Аполлодора, Титія вбили діти Лето, Аполлон і Артеміда, а за версією Гігіна та Овідія, Зевс сам покарав свого сина, уразивши його блискавкою та скинувши в Аїд. В Аїді, прикованого до скелі, Титія мучили або шуліка, або змій, поїдаючи його серце й печінку (тут є певне пересічення з міфом про Прометея).
Читайте також:
Лето та Ніоба
Діти Лето ще раз заступилися за честь матері відразу після того, як її образила смертна цариця Фів Ніоба. Остання, маючи велику кількість дітей, хвалилася своєю плідністю і запевняла оточуючих, що її діти набагато гарніші за дітей Лето.
За класичною версією міфу, Аполлон і Артеміда покарали жінку за її гординю: вони вбили всіх її дітей і чоловіка Амфіона. Якщо ж слідувати тлумаченню Гігіна, то Лето сама помстилася за всі свої образи: вона організувала загибель чоловіка Ніоби на полюванні і зробила так, щоб її батько спалахнув до неї злочинною пристрастю. Після того, як Ніоба відкинула власного батька, він спалив і її, і її дітей.
Лето і Троянська війна
Лето, як і її діти, брала участь у цій війні на боці троянців. Вона повернула Енею силу й красу відразу після того, як його врятував Аполлон. Також богиня допомогла дочці боротися з Герою та сама вступила в бій із Гермесом, який, уже після битви, заявив (за версією Гомера), що більше ніколи не спробує вступати в сутичку з могутньою й всемогутньою Лето.
Читайте також:
Лето і Аполлон
Найчастіше Лето фігурує в міфах про Аполлона та Артеміду. Так вона:
- рятує сина від гніву Зевса та від вічного ув’язнення в Тартарі після того, як він, мстячи за загибель свого сина Асклепія, вбив циклопів, прибічників Громовержця;
- зустрічає сина на Олімпі, допомагає йому знімати обладунки, пишається ним та його силою і слідкує за тим, щоб навколишні істоти (і навіть боги) надавали йому належну пошану.
Образ богині
Лето, попри те, що вона була матір’ю дорослих дітей, завжди зображували молодою та надзвичайно гарною дівчиною. Найчастіше богиню представляли в легкому одязі, часто білого кольору, з вінком або короною (діадемою) на розпущеному волоссі.
Культ богині
Ймовірно, на не зовсім грецьке походження Лето вказує те, що вона була лише коханкою Зевса і матір’ю його незаконних дітей (Аполлона частіше називали не по батькові, а по матері — Летоїдом), а також те, що її переслідувала Гера і що вона підтримувала троянців, мешканців Малої Азії.
Давні святилища Лето, за даними еллінських авторів Павсанія та Страбона, розташовувалися в таких областях і містах Еллади, як:
- Аттика (Зостера; у місті були храми, присвячені як Лето, так і Аполлону та Артеміді);
- Беотія (в області знаходився храм, присвячений одночасно і Лето, і її дітям);
- Лікія, храм Летоон (на ріці Ксанф; про це пише у своїх працях Страбон);
- Крит (на острові було місто, назване на честь богині, там же було і її святилище).
Також храми Лето стояли в Ефесі, у Фівах, у Спарті, на горах Птоон, Хаон, в Аргалиді і, звичайно, на Делосі. Причому саме на Делосі зберігалися реліквії, пов’язані з народженням Аполлона та Артеміди — необроблені колоди, за які, за переказами, трималася роділля Лето, яка народжувала своїх дітей-богів.
Образ богині в мистецтві
Історії про Лето, Аполлона та Артеміду надихали багатьох еллінських і римських авторів. Так на цю тему писали:
- Гомер у «Орфічних гімнах» та «Іліаді»;
- Гесіод у «Теогонії»;
- Каллімах у «Гімнах»;
- Сапфо у вірші «Лето і Ніоба».
Скульпторы чаще всего изображали Латону с детьми или в составе еще более сложных композиций. Ее ваяли Пракситель для храмов Мегары и Аргоса, Кефисадот Младший для храмов и общественных зданий Афин.
У епоху класичного італійського Відродження, північного Ренесансу та класицизму міфічні сюжети про Лето знову стали популярними: її зображували на своїх полотнах Маркантоніо Франческіні, Ян Брейгель, Джуліо Карпіоні, Йоганн Георг Платцер та багато інших. Скульптурно-фонтана група, присвячена Лето та її дітям, є й у садах Версаля.
Висновок та картинки Лето
Лето — це уособлення, образ ідеальної богині-матері, яка «прославлена у своїх дітях». Це надзвичайно незвично для грецької космогонії, оскільки родинні зв’язки в ній завжди дуже умовні. Ймовірно, саме таке тлумачення міфів про богиню зробило можливим її «перенесення» в інші пантеони й навіть у християнську філософію: літо, літній час у християнстві — час свята і розквіту, час відродження, недаремно Ревекка для зустрічі з Ісааком одяглася «в ризу літню», тобто святкову, а Фамарь «…скинувши ризи вдовства свого, також одяглася в ризи літні та прикрасилася…».
Картинки Лето
Часті запитання на тему
Насамперед, це мати двох богів Олімпійського пантеону: Аполлона та Артеміди. Як самостійне божество вона виступає як покровителька родючості.
Так. Як уже зазначалося вище, це грецьке та римське ім’я одного й того ж божества. Причому в Італії Лето була навіть більш шанована, ніж у Греції.
Ні, Лето не ототожнюється з якимось часом року або природою як такою. Для цього у греків були такі богині, як Гея, Деметра, Гера. Але Лето — це богиня родючості, її культ так чи інакше пов’язаний з часом настання весни та літа.
