Альфред Хічкок – знакова постать не лише в Голлівуді, а й в історії світового кінематографа. Він розпочав свою діяльність ще в епоху німого кіно й працював усе своє життя. За свою кар’єру він встиг змінити кілька професій, отримати 7 «Оскарів» і попрацювати над 159 фільмами у різній ролі. Улюблені жанри майстра – трилер, драма й детектив.
Альфред Хічкок: біографія
Родина, з якої походив Хічкок, зовсім не була схильна до кінокар’єри. Його батько був бакалійником, мати — домогосподаркою й вірною помічницею чоловіка в справах. Сім’я мала ірландське коріння, сповідувала католицизм, була досить успішною у фінансовому плані. Альфред був третьою дитиною. Дата народження Хічкока — 13 серпня 1899 року. Його ранні роки нічим не відрізнялися від життя однолітків із міських родин середнього достатку. Хлопець навчався в школі, а потім в єзуїтському коледжі — це був престижний навчальний заклад для дітей середнього класу.
Коли почалася Перша світова війна, Хічкок закінчив навчання й збирався піти на фронт добровольцем. Йому відмовили, причиною стала надмірна вага. Фото Хічкока в молодості не збереглося, тож сказати точно, чи це правда, неможливо.
Після війни Альфред влаштувався працювати електриком у кінотеатрі – так розпочався шлях майбутньої зірки кінематографа.
Сімейне життя Хічкока
Особисте життя Альфреда Хічкока не є таємницею. Він завжди був вірним чоловіком і батьком. Це не була показна гра на публіку, а його щире переконання. Зі своєю дружиною Альмою Ревіл Хічкок познайомився на знімальному майданчику. Вона — сценаристка, монтажерка й акторка — часто виступала неофіційною співавторкою чоловіка. Її слава не була настільки приголомшливою, як у Альфреда, але Альма не прагнула з ним змагатися, навпаки — вона допомагала йому в творчому процесі. Вона померла у 1982 році, переживши великого режисера на два роки.
Єдина донька подружжя — Патриція Хічкок О’Коннел. Вона пішла стопами батьків і стала акторкою. Її основний напрям роботи — телевізійні шоу, зокрема пов’язані зі спадщиною її батька. Нині Патриції 93 роки, і вже кілька років вона перебуває на заслуженому відпочинку.
Відгуки знайомих про Альфреда
Знайомі Хічкока стверджують, що це була людина, одержима власними ідеями. Він був працьовитим і педантичним, готовим опрацьовувати кожну дрібну деталь персонажа й оточення. Водночас він міг жорстоко пожартувати над друзями, що подобалося далеко не всім. Думки біографів і друзів про майстра досить суперечливі: одні стверджують, що він був чудовою людиною, дотепним, стриманим, завжди зберігав холоднокровність — так про нього писала Марлен Дітріх. Інші його колеги відзначали численні дивності та не завжди доречні жарти. На фото Альфреда Хічкока можна побачити за роботою або в сімейному колі. Завжди він захоплено зайнятий якоюсь справою, зосереджений на роботі або повністю віддається спілкуванню зі співрозмовником.
У нього були дивні звички — розбивати чашку щоразу після чаю, уникати поліцейських і предметів овальної форми. Майстер не міг дивитися власні фільми й стверджував, що вони виходять занадто страшними навіть для нього. Можливо, саме у власних дивакуватостях і криється причина зацікавленості режисера проблемами психічних патологій.
Читайте також:
Фільмографія Хічкока
Альфред Гічкок розпочав свій творчий шлях у 1920 році у Великій Британії. Він прожив 80 років, 60 з яких повністю належали роботі. Деякі його проєкти були завершені лише у 2019 році, через 39 років після смерті майстра. Дослідники його творчості поділяють його роботу на кілька періодів, але сам Гічкок такого поділу ніколи не визнавав і стверджував, що його життя — цілісне й неподільне.
Ранній британський період (німе кіно)
Творча біографія Хічкока починається з непомітної, але дуже важливої професії титрувальника. У німому кіно режисери стикалися зі складним завданням – деякі репліки й пояснення неможливо передати без слів. Їх оформлювали у вигляді написів, що займали весь екран. Робота титрувальника полягала в тому, щоб гармонійно вписати такі пояснення у фільм. Саме цим і займався майбутній великий режисер.
Під час роботи титрувальником Гічкок проявив великий інтерес не лише до своїх безпосередніх обов’язків, а й до процесу створення фільмів загалом. Через три роки після початку роботи він став другим режисером фільму «Завжди розповідай своїй дружині». Наступні роки роботи над німими стрічками він виступав уже як помічник режисера, співавтор сценарію, керівник виробництва. Режисерський дебют майстра — стрічка «Сад насолод» 1924 року.
Період німого кіно у фільмографії Хічкока завершився у 1929 році фільмом «Шантаж». Його було випущено одразу у двох форматах – звичному для того часу німому та новому – звуковому форматі. Більшість стрічок того періоду втрачено або частково пошкоджено.
Другий британський період (звуковий) і початок роботи в Голлівуді
З 1930 року Хічкок міцно закріплюється в ролі режисера звукового кіно, а також автора або співавтора сценарію. Виявляється його творчий почерк, прихильність до детективного жанру й трилера. Відомостей про цей період залишилося мало — під час війни понад половину фільмів, знятих Гічкоком у Великій Британії, було втрачено або частково пошкоджено. Судити про них можна лише за збереженими документами, зокрема відгуками критиків того часу.
У 1939 році, незадовго до початку Другої світової війни, Альфред Гічкок переїхав до США і продовжив знімати фільми в Голлівуді. Найвідоміші стрічки воєнного та повоєнного періоду:
- Містер і місіс Сміт, 1941 (пізніше було знято рімейк фільму);
- Войовниче покоління, 1944 (пропагандистська стрічка);
- Я сповідуюсь, 1953;
- У разі вбивства набирайте «М», 1954 (пізніше був знятий у 3D).
Ранній голлівудський період був часом, коли остаточно сформувався творчий почерк режисера, його унікальний стиль роботи. Завершенням цього періоду вважають 1956 рік, коли було знято фільм «Не та людина».
Бестселери Хічкока
Найвідоміший період у фільмографії Альфреда Гічкока починається в 1958 році з виходом фільму «Знедолення». Його та ще 4 стрічки, випущені в період з 1958 по 1964, називають гічкоківськими бестселерами. Їх вважають найяскравішим моментом у творчості Гічкока, до якого майстер ішов майже 40 років до того.
П’ять бестселерів Гічкока:
- Знедолення, 1958 р., трилер, детектив;
- На північ через північний захід, 1959, шпигунський трилер;
- Психо, 1960, психологічний хоррор;
- Птахи, 1963, фантастичний трилер, фільм-катастрофа;
- Марні, 1964, психологічний трилер.
У цих фільмах повною мірою виявився почерк майстра – поєднання містичного жаху і необдуманих дій людини. Режисер намагався зрозуміти, що штовхає людей на необдумані вчинки, небезпечні для них самих і оточуючих, розмірковував про низинні почуття людини – страх, брехню, недовіру – і їх подолання.
Запаморочення
Запаморочення — історія відставного поліцейського Джона Фергюсона. Йому довелося звільнитися з поліції через боязнь висоти. Старий друг найняв Джона як приватного детектива і доручив йому стежити за своєю душевнохворою дружиною. Жінка двічі намагається вчинити самогубство — перший раз Джон рятує її, другий — не встигає. Він безсиллям спостерігає, як Мадлен піднімається на дзвіницю і стрибає з неї.
Через кілька років Джон зустрічає іншу жінку на ім’я Джуді, дуже схожу на Мадлен. Між ними спалахує суперечливі почуття, а глядачу дається можливість проникнути у таємницю раніше, ніж героям. Падіння Мадлен з дзвіниці було не самогубством, а вбивством — її вбив власний чоловік. Джуді в цей час була на дзвіниці і зображала Мадлен, відволікаючи увагу Джона від справжньої трагедії. Джуді зізнається Джону у всьому на тій самій дзвіниці, і в той момент, коли він готовий пробачити обманщицю, вона лякається монахині, що увійшла, і падає.
«Запаморочення» — не перший голлівудський фільм Альфреда Гічкока, але саме він приніс майстрові неймовірну славу. Сам режисер називав фільм «містикою без містики».
На північ через північний захід
На відміну від попереднього фільму, сюжет «На північ через північний захід» більш легкий і комічний. У розкішному готелі знято номер на ім’я неіснуючої людини – агента Джорджа Каплана. Але в тому ж готелі зупиняється інший чоловік – Роджер Тонхілл. Він теж агент, тільки не секретний, а рекламний. Його й приймають за Каплана, вислідковують і намагаються вбити. Врешті-решт Роджер утікає від переслідувачів і виїжджає з міста.
Фільм вийшов на екрани в 1959 році, коли шпигунські історії тільки набирали популярність. Його називають передвісником серії про Джеймса Бонда. Він створив нове для Голлівуду явище – гумористичний шпигунський трилер, де головний герой може виглядати смішним і безглуздим, втомленим від власної ролі.
Психо
«Психо» — найскладніша робота Альфреда Гічкока з психологічного боку. Фільм наповнений містичними відсилками та дивними подіями, які залишаються незрозумілими до самого фіналу. Але врешті-решт виявляється, що ніякої містики не було й близько, а всі події фільму — це низка злочинів і божевілля. За класичними детективними канонами злочинець не повинен мати психічних відхилень, але Гічкок легко переступає через це правило.
У фільмі кілька головних героїв, пов’язаних спільною сюжетною лінією. Назва натякає на те, що хтось із героїв психічно хворий, але до фіналу залишається незрозумілим, хто саме. Усі персонажі здійснюють безглузді, ризиковані та протизаконні вчинки, тож запідозрити в патології можна кожного. Вважається, що це і є одна з основних ідей фільму — усі люди в певній мірі психічно хворі.
Сюжет фільму «Психо»
Історія починається зі зустрічі в готелі. Двоє закоханих, Меріон і Сем, обговорюють свої плани на майбутнє. Розпочати спільне життя їм заважають борги. У той же день до рук Меріон потрапляє конверт з великою сумою грошей, і вона вирішується на злочин. Дівчина нічого не говорить ні Семові, ні своїй сестрі, а їде разом із грошима. По дорозі вона привертає увагу поліцейського своєю дивною поведінкою.
Меріон зупиняється в маленькому мотелі, знайомиться з його власником — юнаком на ім’я Норман. Він живе з матір’ю, владною й суворою жінкою, яка різко проти появи Меріон у їхньому домі. Ввечері Меріон гине — її вбиває невідома жінка. Сам процес глядачу показують дуже умовно, невідома видна зі спини, але не викликає сумнівів, що це мати Нормана. Сам юнак ховає труп у машині і тоне її в озері.
Пізніше та сама невідома вбиває поліцейського, який розшукує Меріон. Проникнути в таємницю Нормана та його матері вдається Семові й Лайлі — сестрі Меріон. Вони з’ясовують, що Норман убив свою матір багато років тому, а сам почав страждати на роздвоєння особистості. Його мати продовжує жити в його уяві, ревнує сина до всіх дівчат, на яких він звертає увагу. Усі вбивства (а вони були й до смерті Меріон) здійснював Норман, перевдягнувшись у плаття матері.
Птахи
Найвідоміший трилер Альфреда Гічкока — «Птахи». Він вийшов на екрани в 1963 році, зйомки тривали близько трьох років. Цьому періоду в житті майстра був присвячений окремий біографічний фільм — «Дівчина».
Фільм починається з простої побутової сцени — чоловік і жінка знайомляться в зоомагазині. Вони досить молоді, багаті, стосунки між ними важко назвати коханням, скоріше це стосунки за розрахунком. Мітч (головний герой) запрошує Мелані в гості — відсвяткувати день народження молодшої сестри Мітча та обговорити їх можливе весілля. Але як тільки Мелані приїжджає до міста, починаються незрозумілі події.
Мітч живе в невеликому фермерському селищі, його мати — орнітолог, і, як попереджає Мелані, знайома родини, — дуже ревнива особа. Мелані пропускає це попередження повз вуха. На святі на дітей нападають чайки, а потім напади птахів слідують один за одним. Пірнаті різних видів атакують людей без жодної видимої мети і логіки. Кілька людей помирає.
Мітч, його мати, сестра і Мелані змушені виїхати з міста. Кінорежисер навмисно залишає фінал відкритим. Ми не знаємо, чи будуть герої у безпеці, якщо поїдуть. Можливо, божевілля вразило птахів по всьому світу, а не лише в одному місті.
Марні
У цьому фільмі, так само як і в «Психо», майстер торкається проблем психічної нездоровості. Марні — це ім’я головної героїні. Вона страждає на численні фобії та клептоманію. Її розвага — влаштовуватися на роботу в різні компанії під вигаданими іменами, а потім зникати з грошима замовників. Але вона не шахрайка і не аферистка. Сам Гічкок описував її характер словами «вона не знає, хто вона, вічно загублена дитина».
Одного разу Марні постигає кара — один із ділових партнерів її впізнає, проводить власне розслідування і тепер точно знає, хто вона така. Але замість того, щоб здати дівчину поліції чи в психлікарню, він починає шантажувати її, змушує вийти за нього заміж. Шлюб не приносить щастя обом — Марні боїться чоловіків і статевого життя. Тема статевих відхилень нетипова для голлівудського кінематографа того часу, тому «Марні» була прийнята значно холодніше, ніж два попередні фільми. Вона завершує блискучу серію гічкоківських бестселерів.
Пізній період Хічкока
Після виходу «Марні» в біографії Альфреда Гічкока настає непростий період. Він продовжує працювати, створює ще 4 фільми: «Розірвана завіса», «Топаз», «Безумство» (інший переклад — «Іступлення») та «Сімейний змова». Всі вони зняті в жанрі шпигунської або кримінальної драми. Вони не були сприйняті публікою так тепло, як бестселери, хоча за якістю ніскільки не поступалися більш раннім творам.
У той самий період Гічкок вів кілька телепередач — Alfred Hitchcock Presents («Альфред Гічкок представляє», після перейменування — «Година Альфреда Гічкока»), Suspicion («Підозра»), Startime («Стартайм», «Зоряна година»), Alcoa Premiere («Алкоа Прем’єр»). Передачі були присвячені фільмам, над якими працював майстер, а також іншим подібним стрічкам, які заслуговували на його увагу.
Окремі проекти
Майстер з’являється в серіалі «Альфред Гічкок і Троє детективів». Головні герої в ньому — троє підлітків, які розслідують загадкові події у своєму місті. Гічкок бере участь у розслідуванні разом із дітьми, описує їхні пригоди. Сам режисер не брав участі у зйомках, але дозволив використання свого імені та образу.
Деякі проєкти Альфреда Джозефа Гічкока, зняті в воєнний час, були видані лише після його смерті. Це дві пропагандистські стрічки 1944 року — «Пригода мадагаскарця» та «Щасливої дороги», а також фільм-розслідування про німецькі концтабори, який був знятий у 1945 році. Вони не були показані публіці в рік зйомок, а стали надбанням громадськості вже після смерті класика.
Читайте також:
Нагороди Альфреда Хічкока
Хто такий Гічкок, найнаочніше пояснюють його нагороди:
- Оскар за «Ребекку», 1941 р., найкращий режисер;
- Оскар за «Підозру», 1942 р., найкращий фільм;
- Оскар за «Рятувальний човен», 1945 р., найкращий режисер;
- Гран-прі Каннського фестивалю за «Погану славу», 1946 р.;
- Оскар за «Зачарованого», 1946 р., найкращий режисер;
- Гран-прі Каннського фестивалю за «Я визнаюся», 1953 р.;
- Золотий лев за «Піймати злодія», 1955 р.;
- Оскар за «Вік у двір», 1955 р., найкращий режисер;
- Золота пальмова гілка за «Людина, яка занадто багато знала», 1956 р.;
- Срібна мушля за «Запаморочення», 1958 р.;
- Золотий глобус за шоу «Альфред Гічкок представляє», 1958 р.;
- Срібна мушля за «На північ через північний захід», 1959 р.;
- Оскар за «Психо», 1961 р., найкращий режисер;
- Премія імені Ірвінга Тальвінга, 1968 р.;
- Золотий глобус за «Безумство», 1973 р., найкращий режисер;
- Посмертна премія Сатурн, 1994 р.
За кількістю Оскарів та інших нагород Гічкок випереджає інших режисерів Голлівуду.
