Шосе 66 — найвідоміша траса Америки. Зараз ця дорога вже не використовується за прямим призначенням, але залишається важливим туристичним об’єктом у 8 штатах. Американці шанобливо називають її матір’ю всіх доріг.
Розташування Route 66
Шлях 66 з’єднує два великі міста — Лос-Анджелес і Чикаго. Під час будівництва дороги в 20-х роках ХХ століття це була найбільша траса на континенті, а також єдиний і найшвидший шлях між двома містами.
Штати, через які проходить траса:
- Іллінойс (Початок у Чикаго);
- Міссурі;
- Канзас;
- Оклахома;
- Техас;
- Нью-Мексико;
- Арізона;
- Каліфорнія (завершення в Лос-Анджелесі).
Траса 66 перетинає країну зі сходу на захід і з півночі на південь, з’єднує одне з найбільших озер — Мічиган — з Тихим океаном. Через озерну систему Мічиган-Верхнє-Гурон траса відкриває шлях у Канаду. За часів свого будівництва вона стала сполучним ланцюгом між трьома країнами Північної Америки — США, Канадою та Мексикою, з’єднала тихоокеанські шляхи з внутрішніми дорогами США та з озерною системою на кордоні з Канадою.
Зараз цю функцію взяли на себе інші автомобільні та залізничні дороги, авіасполучення, тому значення траси сильно зменшилося. Тим не менш, знак Route 66 залишається важливим символом в історії США.
Читайте також:
Нинішній стан
Траса 66 у США офіційно функціонувала з 11 листопада 1926 року до 27 червня 1985 року. У цей день її офіційно виключили з атласу автомобільних доріг. За 60 років свого існування вона змогла справити настільки сильний вплив на культуру Америки, що була перетворена на музей просто неба.
Окремі ділянки траси в штатах Нью-Мексико, Аризона, Іллінойс і Міссурі визнані пам’ятками національної культури. На них збереглися дорожні знаки, регулярно ремонтується асфальтове покриття, встановлені пам’ятні таблички. Напис «Route 66» став зареєстрованим товарним знаком, який використовується для сувенірів.
Подорож шосе 66 з Чикаго до Лос-Анджелеса зараз неможлива — збереглися лише окремі ділянки дороги. Але проїхати по збережених пам’ятних відрізках можна, і для багатьох американців це стає важливою подорожжю.
Історія шосе 66 у США
Щоб оцінити, що таке Route 66 для США, потрібно зануритися в історію виникнення і існування цієї траси. Дорога будувалася в неспокійні часи, підтримувала мешканців країни під час економічної кризи, була важливою транспортною артерією, втратила своє значення і відродилася у вигляді туристичної пам’ятки.
Будівництво траси: контекст часу
Будівництво шосе 66 у США почалося в відносно спокійний час. Відгриміла війна США з Мексикою, у якій Америка поповнилася новими штатами — Техасом і Нью-Мексико. Нові території потрібно було асимілювати з рештою країни, залучати їх до загальної економіки.
Проблему роз’єднаності штатів виявила Перша світова війна. До 1926 року країна відновилася після цих подій, але проблеми залишилися. Одним із запропонованих шляхів розв’язання стало будівництво мережі федеральних доріг. До того кожен штат будував дороги на власний розсуд. Великі міста з’єднували між собою державні залізниці або автомобільні траси, побудовані на гроші інвесторів. Державних трас було надзвичайно мало.
Новий проєкт федеральних трас у США мав вирішити одразу кілька завдань. По-перше, зв’язати зручними автомобільними маршрутами великі міста країни, а також створити умови для розвитку невеликих міст уздовж доріг. По-друге, було потрібно не лише просторове, а й економічне та культурне об’єднання різних штатів. Трасі 66 належало об’єднати промислові міста Іллінойсу з малозаселеними та недавно приєднаними штатами.
Проект будівництва
Автором ідеї та головним лобістом дороги 66 був Сайрус Ейвері. Це був бізнесмен з Оклахома-Сіті. Місто поступалося за розмірами та промисловим розвитком сусідам, вважалося захолустьєм. Ідея зв’язати Оклахому з великими промисловими центрами — Чикаго, Лос-Анджелесом і Лас-Вегасом — захопила підприємця.
Він наполягав на тому, що траса Чикаго-Лос-Анджелес необхідна, і цей шлях має бути побудований за державний рахунок і внесений до реєстру федеральних доріг. Своєму дітищу він хотів присвоїти гарний номер. Спочатку Ейвері наполягав на номері 60, але його вже присвоїли іншій трасі — Вірджинія-Біч–Лос-Анджелес. Тоді Ейвері наполіг на номері з двох повторюваних цифр — 66.
Будівництво
Маршрут 66 почали будувати в Спрінгфілді, Міссурі. Одночасно велося будівництво в двох напрямках — на північний схід, у бік міста Сент-Луїс в тому ж штаті, та на південний захід до міста Талса в Оклахомі. Офіційним днем народження траси вважається 30 червня 1926 року. Через рік Сайрус Ейвері домігся, щоб трасу визнали федеральною, і будівництво пішло швидше.
Щоб привернути увагу до свого проєкту, бізнесмен організував товариство сприяння розвитку траси. Його члени рекламували подорожі новою дорогою, оплачували рекламу у великих газетах. Два найгучніші заходи — грандіозний забіг Банніон Дербі і поїздка на Олімпійські ігри в Лос-Анджелес. Обидва заходи не мали жодного відношення до дороги, але Асоціація сприяння брала в них участь.
Забіг Банніон Дербі — це забіг через всю Америку від Лос-Анджелеса до Нью-Йорка, який відбувся влітку 1927 року. Асоціація сприяння дорозі 66 у США наполягла на тому, щоб частина шляху проходила їхньою трасою. Це привернуло увагу до траси, створило потік туристів.
Олімпійські ігри 1932 року проходили в Лос-Анджелесі, і Асоціація сприяння закликала людей, які жили в містах уздовж траси 66, їхати на олімпіаду саме новою дорогою. Виїзд на неї тоді був ризикованою справою, адже заасфальтована була лише частина траси. Всі роботи були повністю завершені лише до 1936 року.
Шлях 66 у лихоліття
30-ті роки стали випробуванням для Америки. У цей час на країну обрушилася Велика депресія, а на південні штати — пилові бурі. Багато фермерів розорилися, їм довелося переселятися в інші штати, щоб заробити грошей. У цьому їм допомагав Route 66. По цій трасі розорені фермери могли відносно швидко дістатися до вільних земель на заході.
Іншим джерелом доходу стали далекобійники і туристи. Навіть під час Великої депресії рух трасою залишався активним. Жителі невеликих поселень уздовж дороги відкривали кафе, дрібні магазини і мотелі, де мандрівники могли поїсти, привести себе до ладу, переночувати і купити найнеобхідніше. Цей бізнес дозволяв містам існувати, а з часом деякі з цих крамниць стали великими організаціями.
Читайте також:
Розвиток дороги у США
В історії матері доріг найважливішу роль зіграло її розташування. Кайрус Ейвері та Асоціація сприяння доклали багато зусиль для її реклами і привернули перших туристів. Далі у справу вступила географія.
Траса проходить по рівнинним районам, на ній майже немає пересіченої місцевості. Нею автомобіліст може проїхати через половину країни, з одного важливого економічного центру в інший. Це привабило на трасу 66 далекобійників, туристів і мандрівників.
Магазини, ресторанчики та заправки, що з’явилися під час Великої депресії, створили навколо траси зручну інфраструктуру. Їхати по дорозі 66 було не лише швидко, а й комфортно. До цього додалися зусилля Асоціації сприяння — вони не припиняли своєї діяльності з реклами шляху.
У 1960 році вийшов атлас автомобільних доріг, і трасу 66 позначили на карті всіх штатів, через які вона проходила. 60-ті стали періодом розквіту для цієї дороги. Вона давала людям не лише можливість швидко дістатися з одного місця в інше, а й роботу.
Занепад дороги 66
У 70-х і 80-х роках активно будувалися нові траси зі сходу на захід. Вони з’єднували нові й старі економічні центри країни. Траса 66 поступово втрачала своє значення. Люди, які жили в містах біля траси, не погоджувалися з таким ходом історії. Вони продовжували рекламувати свою дорогу, створювали клуби її захисників, влаштовували автопробіги і залучали туристів.
У 1976 році розпалася Асоціація сприяння. Тепер було нікому захищати інтереси дороги. Будувалися нові шосе, які були зручніші за шістдесят шосту. Навколо них теж виростали придорожні містечка, а поселення біля траси 66 поступово перетворювалися на привиди. Кількість машин на трасі скорочувалась.
У 1985 році траса 66 офіційно припинила своє існування як федеральна дорога. Вона морально застаріла, кілька разів перебудовувалася, іноді зміщувалася на кілька кілометрів від початкового розташування, щоб пройти більш безпечним шляхом. Мати доріг офіційно пішла на пенсію, передала свої функції іншим трасам і зникла з карт.
Сучасний стан
Життя легендарної дороги не закінчилося після закриття. Вона стала об’єктом культурного значення, одним із символів США. Деякі американці порівнюють значення траси зі Статуєю Свободи. У дороги є власний сайт, який ведуть активісти. У Чикаго встановлено пам’ятний знак на місці початку дороги.
Деякі відрізки функціонують до сьогодні. Вони вважаються внутрішніми магістралями штатів. Найбільші з них збереглися в Іллінойсі, Міссурі, Нью-Мексико та Аризоні. Саме Аризона сприяла популяризації дороги протягом усього часу її існування. У цьому штаті було багато придорожніх містечок, які занепали або переселилися через втрату значення траси.
Частина фрагментів дороги стала туристичними об’єктами. Там зберігають дорожні знаки й розмітку, мотелі та кафе з автентичними вивісками, встановлюють нові парки атракціонів. В основному такі місця зосереджені в Аризоні.
Містечка, які опинилися далеко від центру цивілізації, просто вимерли. Ресторани та мотелі закрилися, люди переїхали в інші місця, будівлі поступово руйнуються. У таких містах-привидах панує повне запустіння.
Траса у мистецтві
Траса 66 стала героєм фільмів, мультфільмів і серіалів. Їй повністю присвячений серіал з такою ж назвою: «Шосе 66». У ньому два головні герої, які ніколи не могли б зустрітися, якби не форс-мажорні обставини в житті, вирушають у подорож головною дорогою Америки. Один із них — син багатого підприємця. Він продав усе, щоб погасити борги батька, сів за кермо автомобіля і поїхав із міста. Його попутник — бідний хлопчина, який готовий на все, щоб заробити. Упродовж 4 сезонів глядач спостерігає за їхнім розвитком.
Про дорогу було знято документальні фільми: «Подорож дорогою 66», «Траса 66: страшний сон Америки», «101», «В Лос-Анджелесі час пити чай». Траса з’являється в них як важлива частина історії або стає головним героєм.
Епізодична згадка була в мультфільмі «Тачки» та його сиквелі про пригоди Метра, фільмах «Грона гніву», «Чортівниця», «Машиніст».
Легенди про дорогу 66
Легендарна траса поселила в собі не менш легендарних персонажів. Найвідоміший із них — палаючий вантажівка. Його бачили різні мандрівники, які не були знайомі один з одним, у різний час і в різних місцях.
Ще один герой траси — загиблий робітник. Він упав у чан з бетоном під час будівництва мосту в Пасадені. Чоловіка не змогли врятувати, через затверділий бетон не змогли витягти й поховати його тіло.
Так будівельник навіки спочив під однією з опор мосту, а дорогою почав ходити привид. На мосту регулярно траплялися самогубства, і за ним закріпилася погана слава мосту самогубців.
Іноді на трасі з’являються люди. Вони можуть вискакувати під колеса або стояти на узбіччі і подавати знаки водієві. Щоб не збити їх, водії звертають з дороги і потрапляють у аварії.
Примарні автостопники
Деякі привиди голосують на трасі, охоче сідають у машину і їдуть разом із водієм. Найвідоміша з них — Воскресла Мері. Це дівчина в білому, якій завжди потрібно їхати в те саме місто, що й водій, який її підвіз. Вона небагатослівна і не любить балакучих водіїв. Коли машина приїжджає, дівчина зникає. Вважається, що вона загинула на трасі. Іноді вона може вискочити під колеса або зникнути просто на очах у водія, налякавши його до смерті.
Ще один непрошений попутник — індіанський дух, що панує над тваринами. Він без дозволу підсідає в машину до самотніх водіїв, а потім змушує тварин кидатися під колеса, поки машина не потрапить в аварію.
Траса 66 продовжує жити як легенда та культурна спадщина Америки.
