Долиа Смертні — це національний парк США, розташований у однойменній міжгірській западині. Це місце здобуло свою популярність завдяки прекрасній природі, містичній складовій та безлічі легенд.
Де знаходиться Долина Смерті?
Долина Смерті розташована в штаті Каліфорнія в США. Долина Смерті займає западину в найзахіднішій пустелі континенту — Мохаве. Вона знаходиться на значній частині території Великого Басейну — пустельних заглиблень, які раніше були заповнені водами двох озер.
Каньйон Смерті, як географічний об’єкт, охоплює більшу частину території однойменного Національного парку.
Долина Смерті на гугл карті:
Долина Смерті: цікаві факти та пам’ятки
У першу чергу, це найнижча точка Північної Америки. У Долині Смерті спостерігається дуже спекотний клімат: у 1913 році було встановлено рекорд найвищої температури, зафіксованої в Західній півкулі — +56,7 градуса за Цельсієм.
Тут унікальний рельєфний ландшафт. Долина Смерті в США розташована в так званій «провінції долин і хребтів», для якої характерна різка зміна рівнинної та гірської місцевостей. Гори тут невисокі, швидше нагадують плоскі пагорби, хребти. Для місцевості також характерна велика кількість дюн, через що частина території вкрита піском і нагадує червону пустелю.
Місце відоме своїми численними природними та не лише пам’ятками, зокрема:
- Камені, що рухаються;
- Яма Диявола;
- Гора Телескоуп-Пік (Telescope Peak);
- Впадина Бедуотер;
- Місто-примара Ріолайт (Rhyolite Ghost Town);
- Каньйон Титус та ін.
Камені, що рухаються
Це унікальне геологічне явище, яке остаточно дослідили лише у 2013 році. Феномен був виявлений на території давно висохлого озера Рейстрек-Плайя. Скользькі камені входять до численних таємниць Долини Смерті.
Великі валуни й маленькі камінці, абсолютно різних форм і розмірів, рухаються без допомоги будь-яких сил по глиняному, слизькому дну озера, залишаючи при цьому доріжки-сліди. Траєкторія таких доріжок не є прямою: камінь може розвернутися на 90 градусів.
Раніше таке явище пояснювали надприродними причинами, підступами нечистої сили. Потім, коли розвиток науки дійшов до цього краю, висувалася теорія про магнітні поля, хоча подальші дослідження показали, що справа не в магнетизмі.
Завдяки численним експедиціям і спостереженням вдалося встановити, що камені рухав лід. Він утворювався в тріщинах під землею в холодні ночі. Ділянки льоду були дуже тонкими, але довгими, тому камінь може ковзати протягом кількох років. Такий феномен можна спостерігати не лише в Долині Смерті, але саме тут виявилося найбільше свідчень.
Складну, не паралельну траєкторію руху пояснюють незвичними вітрами, що утворюються над озером. Напрямок вітру постійно змінюється, а ближче до центру навіть з’являються вихори, здатні розвернути камінь.
Яма Диявола
Яма або Діра Диявола – це глибокий провал у землі, розташований ближче до центру пустелі. Стіни цієї ями йдуть униз приблизно на 120 метрів, при цьому вхід і стінки досить вузькі – 9 метрів завширшки.
Діра розташовується прямо між тектонічними плитами, зсув яких і призвів до утворення цього природного явища. За іншою версією, походження Діри пов’язують із проривом підземних газів.
Діра примітна тим, що приховує у своїй глибині підводне озеро, глибина якого досі невідома. Вчені не можуть проникнути на достатню відстань для досліджень через токсичний хімічний склад води. Попри це, в озері є своя екосистема, де мешкають навіть риби.
Зловісну назву пов’язують з історією про те, що цей прохід є входом до Пекла. Легенди Долини Смерті кажуть, що кожен, хто спуститься в цю діру, залишиться в ній назавжди. Це, насправді, не так вже й далеко від правди.
Гора Телескоуп-Пік
Ця гора є найвищою точкою в Долині й розташована на хребті Панамінт. Свою назву вона отримала завдяки краєвиду, що відкривається: з вершини гори видно всю Долину на багато кілометрів.
Висота гори становить 3454 м. Примітно, що вона має різко вертикальний підйом, що робить процес сходження більш цікавим. Попри відносно невелику висоту, експерти порівнюють складність підкорення вершини Телескоп-Пік з рівнем найвищої гори у світі — Евересту.
Впадина Бедуотер
Ця западина вважається найнижчою точкою континенту відносно рівня моря – 86 метрів нижче рівня моря.
Як і під багатьма западинами в цій місцевості, під Бедвотером знаходиться вода. Вода містить велику кількість солей і мінералів та за хімічним складом нагадує Мертве море. Звідси місце й отримало свою назву, яка перекладається з англійської як «погана вода». Попри це, у воді рясніє життя: тут мешкає кілька видів риб, водяних комах і земноводних.
Місто-примара Ріолайт (Rhyolite Ghost Town)
Покинуте місто розташоване біля підніжжя хребта, поруч із Долиною Смерті, й є місцевою визначною пам’яткою. Раніше, в епоху золотої лихоманки, це було велике місто, заселене шахтарями, які приїжджали працювати на гірських шахтах.
У найкращі роки тут проживало понад 15 000 людей, які добували золото й срібло. Також містечко було транспортним вузлом, що з’єднував 3 залізничні магістралі та безліч станцій, з яких можна було дістатися до узбережжя.
Після запровадження обмежувальних законів щодо видобутку руди на території природної пам’ятки, люди почали виїжджати з цього місця. В околицях збереглося кілька дерев’яних будівель. Також, уже не так давно, у місті з’явилися загадкові білі скульптури у вигляді фігур у мантіях. Очевидно, вони уособлюють дух покинутості.
Каньйон Титус
Це глибока ущелина, розташована на території національного парку. Місце відоме своїми утвореннями з вапняку. Також на скелях можна знайти петрогліфи — наскельні малюнки давніх індіанців, що вирізьблюються на камені.
Раніше неподалік від цього місця добували свинець і вапняк, але умови праці для шахтарів були важкими — багато з них загинули від хвороб або під завалами.
Для туристів це місце привабливе й своїми незвичними рослинами, які, попри пустельність, продовжують впевнено зростати. Наприклад, у цьому районі можна зустріти дурман. Також вранці навесні тут спостерігаються скупчення гірських баранів.
Індіанські племена
Близько 10 000 років тому, коли на території пустельного плато розташовувалися два великі озера — Панамінт і Менлі, тут проживали давні племена корінних жителів Америки — індіанців.
Індіанці племені Неварес-Спринг були мисливцями. Це й не дивно, адже на той час клімат був набагато м’якшим і не таким пустельним. Із зміною навколишнього середовища їм на зміну прийшли люди племені Месквіт-Флет, а згодом, на початку нашої ери, індіанці Саратога-Спринг. Промисел людей складався не лише з полювання, а й з ремісничої діяльності, зокрема різьблення по каменю.
Близько 1000 років тому на територію Долини Смерті переселилося кочове плем’я тімбіша. Вони зимували в глибині спекотної Долини, а в інші пори року йшли в гори, займаючись збиранням трав і горіхів. Нащадки індіанців із цього племені досі проживають на території заповідника Долини Смерті або в її околицях.
Наразі на території індіанської резервації, яка була заснована тут у 1930 році, проживають і представники племені шошонів, чисельність яких становить близько 3000 осіб. Їх було примусово переселено сюди в ході завоювання Америки європейцями.
Каліфорнійська золота лихоманка
Територія Долини Смерті залишалася недоторканою навіть після того, як відбулося відкриття Америки як континенту. Значною мірою це пов’язано з західним розташуванням і пустельністю місцевості. Оскільки люди Старого Світу не бачили цінності в висушеній землі, індіанські племена ще кілька століть проживали тут вільно.
Усе змінилося в 1848 році, коли Джеймс Маршалл знайшов золото біля лісопилки місцевого підприємця, розташованої на березі річки Американ-Рівер. Новина миттєво розлетілася, і сотні тисяч людей вирушили на пошуки дорогоцінного металу.
За весь час Каліфорнійської золотої лихоманки, що тривала до 1855 року, було знайдено золота на суму понад кілька мільярдів доларів. Багато відчайдухів розбагатіли, а інші поїхали ні з чим або залишилися назавжди в землях Долини, загинувши в шахтах.
Удачливі мандрівники
Чому Долина Смерті називається саме так? Із цією назвою пов’язана реальна історична подія.
Однією з найвідоміших історій, пов’язаних із пошуками золота, є випадок, що стався в грудні 1849 року.
Група перших старателів вирушила на пошуки металу, але заблукала. Велика компанія пересувалася на спеціальних дерев’яних вагончиках. Протягом 14 днів вони не могли знайти вихід із пустелі, проте їм пощастило виявити джерело води й їжі.
Після двох тижнів мандрів група дісталася краю плато й вирушила в бік міста, залишивши ті самі вагончики, які стали своєрідним символом цього місця та золотої лихоманки загалом. Місце, де блукали мандрівники, нині зветься «Табір згорілого вагончика».
Коли група покидала рівнину, одна з дівчат вигукнула: «Прощавай, Долино Смерті». Відтоді за місцевістю закріпилася ця назва. Один зі старателів згодом напише книгу під назвою «Долина Смерті у 49-му». У тій історії була лише одна жертва — літній чоловік.
Наслідки золотих пошуків
У золотої лихоманки були як позитивні, так і негативні сторони.
Ця місцевість збагатилася, багато робітників залишилися тут жити. Завдяки цьому Каліфорнія офіційно стала штатом США, а такі місця, як Сан-Франциско, виросли у великі міста поруч із Долиною Смерті. Штат Каліфорнія часто називають «золотим» саме з цієї причини.
Водночас було завдано величезної шкоди навколишньому середовищу: у процесі видобутку золота було порушено ґрунтовий склад і змінено ландшафт. Також місцеві жителі — індіанці — зазнали утисків і зрештою були або знищені, або переселені до резервацій.
Безліч людей загинуло від тифу або під час кораблетрощ, що ще раз закріпило за місцем назву «Долина Смерті».
Читайте також:
Період видобутку бури
Окрім золота, в цьому регіоні було виявлено ще кілька видів корисних копалин. Ще наприкінці XIX століття в Долині Смерті розпочався видобуток тальку та солей, а в 1881 році фермерське подружжя виявило поклади бури — білого мінералу, з якого отримують хімічний елемент бор та його сполуки.
Завдяки цьому в регіоні з’явилося кілька компаній з видобутку та перевезення бури, що дало економічний стрибок у Каліфорнії. Долина Смерті принесла цьому регіону безліч можливостей.
До 1920 року штат став першим у списку з видобутку бури. Цей матеріал використовували для виготовлення мила під маркою «Boraxo», яке перевозили у возах, запряжених 20 мулами. Рекламна кампанія цих перевезень мала великий комерційний успіх, тож про Долину Смерті знали в усіх штатах.
Туризм
На хвилі, що почалася в 20-ті роки Великої депресії, стався сильний спад видобутку корисних копалин: багато компаній збанкрутували, а міста спорожніли.
Проте люди знайшли інший спосіб заробітку. Долина Смерті в Каліфорнії багата на солоні джерела, які мають лікувальні властивості. Багато компаній з видобутку корисних копалин перетворилися на туристичні, пропонуючи всім охочим відпочинок на екзотичному курорті.
Також місце було популярним і в зимову пору року. У 1930 році в Долині Смерті відкрився курорт під назвою Замок Скотті. Готель являв собою будинок у стилі ранчо й належав Уолтеру Скотті, який, за загальним переконанням, розбагатів на видобутку золота. Так, принаймні, вважали всі до XXI століття. У документах власником вказаний Альберт Джонсон, який насправді був фінансовим помічником Скотті. Попри це, місце користується величезною популярністю як сучасний готель.
Окрім цього, в Долині Смерті надзвичайно популярні такі розваги, як гра в гольф і кемпінг.
Національний парк «Долина Смерті»
У 1994 році на цій території було відкрито Національний парк «Долина Смерті». Його площа охоплює не лише саму Долину Смерті як географічний об’єкт, а й більшу частину долин Панамінт, Юріка та Саліна.
При цьому під охороною держави це місце перебуває ще з 1933 року, коли Долину було оголошено Національним пам’ятником.
На території парку щороку буває до 750 000 осіб. По Долині організовуються екскурсії, на території також є готелі та соляні курорти. Особливою популярністю користуються гірські масиви й прямовисні скелі, підйом на які завжди супроводжується випробуваннями.
Головний офіс Національного парку розташований у малонаселеному містечку під назвою Фернес-Крік, яке є найнижче розташованим міським пунктом у США. Саме тут було зафіксовано рекорд найвищої температури.
Флора та фауна
Попри свою пустельність, парк досить добре заселений представниками тваринного світу. На його території мешкають такі звірі, як:
- Ларрея тризубчата;
- Товсторогий баран;
- Койот;
- Солоноватоводний карпозубик та інші.
Рослинність переважно зосереджена в гірській місцевості. З флори тут ростуть ялиця, ялина, тополя.
Тваринний і рослинний світ у Долині перебуває під охороною держави: вирубка лісів і полювання заборонені, що підтверджується статусом Національного парку.
Долина Смерті в Північній Америці на 80 % залишається дикою: із людських поселень тут є лише індіанська резервація для представників племені шошонів та курортні готелі.
Захист навколишнього середовища
Як було сказано вище, територія западини Долини Смерті ще з 1933 року за указом Президента США Герберта Гувера є національним пам’ятником. Однак аж до 1970-х років на цій території продовжували функціонувати різні підприємства. Проте за ці роки була створена власна інфраструктура, що включає мережу доріг і будівель.
Конгрес дозволив гірничодобувним компаніям продовжувати роботу з видобутку корисних копалин, але лише в певних місцях. Проте навіть таких заходів виявилося недостатньо для збереження унікальної природи.
У підсумку, у 1976 році законодавчий орган США заборонив реєстрацію на території Долини нових організацій з видобутку руди. Роботи з гірськими породами тривають і досі, але компанія має отримати схвалення спеціальної комісії, яка дбає про збереження природної пам’ятки.
Як дістатися до парку?
Національний парк «Долина Смерті» розташований у штаті Каліфорнія на заході Америки. Найпростіше сюди дістатися з найближчого міста — Лас-Вегаса. Долина Смерті колись давно стала золотоносним родовищем для цього колись маленького містечка. Важко повірити, але менше ніж 100 років тому на території яскравого й багатого мегаполіса була безжиттєва пустеля.
Долина розташована за дві години їзди від Лас-Вегаса. Найзручніше подолати цю відстань на власному автомобілі або туристичному автобусі з екскурсією. Виїжджати з міста потрібно трасою 160, потім повернути до містечка Шошон і їхати трасою 178. Також можна дістатися напряму трасою 190.
Долина смерті у сучасній культурі
Долина Смерті є справді красивим і популярним місцем. Незважаючи на те, що переважно це пустеля, завдяки рельєфу створюються унікальні пейзажі. Саме цими видами надихалися голлівудські режисери, адже багато кінострічок знімали саме в цій місцевості:
- 3 хрещених батька (1948)
- Долина опасностей (1937)
- Долина смерті (1946, 1982)
- Втеча з форту Браво (1953)
- Фантазм 4: Забуття (1998)
- Одноокі валети (1961)
- Зоряні Війни (1977)
- Стрілець (1950)
- Легенда про зброю Бога (2007)
- Шестиструнний самурай (1998)
- Ходячі пагорби (1940)
- Забріскі-пойнт (1970) та ін.
Також Долині Смерті присвячено кілька музичних творів, зокрема однойменну пісню гурту Fall Out Boy і композицію «Death Valley Suite» композитора Ферді Грофе.
Пісня «Death Valley Nights» гурту Blue Öyster Cult.
Життю в Долині Смерті присвячено однойменний серіал 2011 року в жанрі жахів.
