Письменник і журналіст, працював у жанрах містики, жахів (боді-хорору), фантастики та фентезі. Говарду вдавалося поєднувати ці жанри у власному унікальному стилі, який згодом отримав назву — лавкрафтівські жахи. Найбільше відомий своїми творами про міфи Ктулху. Широка популярність прийшла до Лавкрафта лише після його смерті.
Читайте також:
Життя письменника
Говард Лавкрафт народився 20 серпня 1890 року в США, штат Род-Айленд, у містечку Провіденс. Його батьком був Вінфілд Скотт Лавкрафт, за професією — комівояжер. Мати звали Сара Сьюзен Філліпс Лавкрафт. Батько Сьюзен був підприємцем.
У ранньому дитинстві родина Лавкрафтів часто переїжджала з місця на місце. Коли Говарду виповнилося два роки, його батька помістили до психіатричної лікарні, де той провів близько п’яти років і згодом помер від сифілісу. Його психічні відхилення, ймовірно, були пов’язані з цією хворобою.
Смерть батька змусила Сьюзен із сином повернутися до Провіденса, у маєток її батька. Сам Говард дуже любив дідуся і надавав великого значення їхнім стосункам. Дідусь Віппл показував онукові різні предмети мистецтва, які привозив із європейських подорожей. Під час відряджень він писав Говарду листи й самостійно вигадував для нього страшні історії.
Із двох років Лавкрафт проявляв усі задатки вундеркінда. Він сам згадував, як у віці двох років міг вивчити вірш напам’ять, а вже у шість почав писати власні. У домі дідуся була велика бібліотека, де Говард проводив багато часу — саме там він захопився арабськими казками «Тисяча і одна ніч», читав класику та готичну прозу.
У 1898 році світ живих покинула його бабуся. Після цієї події хлопчикові почали снитися різноманітні кошмари. Істоти з крилами забирали його невідомо куди. Письменник дав їм назву — «нічні мверзі».
Школу Говард почав відвідувати з восьми років, але вже менш ніж за рік він припинив навчання. Причиною стали проблеми зі здоров’ям, через які хлопчик перейшов на домашнє навчання та займався самостійно. Він читав не лише художню літературу, а й захоплювався хімією, фізикою та астрономією. Мати навіть подарувала йому телескоп — після цього Лавкрафт із ще більшим ентузіазмом почав вивчати небо та зорі.
З шести до восьми років Лавкрафт писав оповідання, але вони не збереглися до наших днів і були втрачені. У чотирнадцятирічному віці він опублікував свій перший достатньо серйозний твір — «Звір у печері», у якому розповідається про туриста, що заблукав під час екскурсії.
Уїппл Філліпс, дідусь Говарда, помер у 1904 році. Його дім і справи перейшли до людини, яка не впоралася зі своїми обов’язками. Після цього матері та сину довелося покинути будинок і переїхати в інший. Відтоді вони жили досить бідно. Смерть дідуся сильно вразила Говарда, і він навіть задумав самогубство, але не здійснив його. Нервовий зрив завадив йому закінчити школу.
У віці 15–18 років він покинув написання фантастики, вважаючи це несерйозним заняттям, і повернувся до поезії. Через 6–7 років він знову звернувся до жанру жахів і наукової фантастики, випустивши два оповідання — «Дагон», що з’явилося в журналі «Таємничі оповідання» у 1923 році, та «Гробниця». Лавкрафт листувався з такими письменниками, як Роберт Блох і Роберт Говард.
Згодом мати потрапила до психіатричної лікарні через тривалу депресію й померла там у 1921 році. Вона часто писала синові листи з лікарні. Депресія почалася ще після смерті її чоловіка. Відтоді вона дуже опікувалася сином, і він став для неї центром всесвіту. Мати навіть одягала Говарда в сукні, призначені лише для дівчаток, але, згідно з історичними даними, у той час це було звичною традицією.
Робота та подружжя
За чотири роки, з 1919 по 1923, Лавкрафт плідно працював і створив понад сорок оповідань, деякі з них — у співпраці з іншими письменниками. На життя Говард заробляв, працюючи редактором у літературній журналістиці. Ця робота давалася йому важко, адже окрім власних текстів, доводилося редагувати й чужі.
Під час зустрічі аматорських журналістів Лавкрафт познайомився з Сонею Ґрін, яка була старша за нього на 7 років. У 1924 році пара одружилася та переїхала до Нью-Йорка. Говарду було важко адаптуватися до життя у великому місті. У пригніченому стані в нього почали погіршуватися стосунки з дружиною, і за кілька років вони розійшлися, не оформивши розлучення. Лавкрафт повернувся до рідного Провіденса.
У рідному місті Говард проживав у великому дерев’яному будинку до 1933 року. Цей період був доволі продуктивним для письменника: подорожі Новою Англією, активне листування з однодумцями. Саме в цей час з’явилося оповідання «Поклик Ктулху». Творчий успіх безсумнівно зростав, однак матеріальна сторона життя залишалася слабкою. Йому довелося переїхати до невеликого будинку.
Пізніше з’ясувалося, що Роберт Говард наклав на себе руки після смерті матері — ця подія сильно вразила Лавкрафта. Він майже не вживав їжі, і з часом у нього виявили рак кишечника. І ось, 15 березня 1937 року, Лавкрафт залишив світ живих.
У Провіденсі майстра жахів поховали на місцевому цвинтарі, а на надгробку викарбували напис: «Я є Провіденс». Щоб ушанувати пам’ять доброї людини та видатного письменника, на його честь було встановлено меморіальну дошку.
Лавкрафта вважали чутливою та доброю людиною. Він любив проводити час із котами, багато подорожувати, а серед солодощів надавав перевагу морозиву. Його перша й єдина дружина стверджувала, що він був чудовим коханцем. Шкода, що його життя було наповнене більше болем, ніж щастям.
Джерело натхнення та послідовники
Найбільший вплив на Лавкрафта справив Едгар Аллан По своїм оповіданням «Падіння дому Ешерів», а також такі відомі постаті, як:
- Едвард Дансейн;
- Артур Мейчен («Три брехуни», «Повість про білий порошок», «Повість про чорну печатку», «Білі люди»);
- Алджернон Блеквуд (Іви);
- Амброз Бірс (Смерть Хелпіна Фрейзера);
- Лафкадіо Хірн;
- Монтегю Родс Джеймс (Граф Магнус, Чарівні руни).
Головним послідовником Лавкрафта був Авґуст Дерлет. Він заснував і керував видавництвом «Arkham House», де публікувалися твори Говарда, самого Дерлета та інших письменників, які торкалися лавкрафтівських світів.
Авґуст був успішним письменником, однак до рівня свого вчителя йому було далеко. Натомість він чудово проявив себе як видавець — навіть сьогодні книги його видавництва вважаються рідкістю, як і сам факт, що це видавництво було створене спеціально для однієї людини — Лавкрафта.
Стівен Кінг також є одним із тих, хто запозичував ідеї для своїх книг у Лавкрафта. У його творах чітко помітний вплив Говарда — наприклад, у романі «Воно», де істота з’являється на Землі з космосу ще задовго до появи людства.
Події більшості книг Кінга розгортаються в маленьких містечках Америки, що також було характерно для Лавкрафта, який вважав, що найзагадковіше, найстрашніше й найнепоясненіше відбувається саме в таких віддалених куточках.
Творчість Лавкрафта
За основу письменник брав такий прийом, у якому на перший план виходять не самі істоти та їхні жахливі вчинки, а те, який жах відчуває людина, як вона його переживає і наскільки цей жах для неї незрозумілий. У його оповіданнях простежуються теми самотності й відчаю, вони скупі на діалоги та написані від першої особи. Твори Лавкрафта просякнуті морем і його мешканцями, космосом, вогкістю й смородом, темними відтінками, невідомістю та безвихіддю перед обличчям жаху.
Щоб читач відчував зв’язок із реальним світом, автор вигадав різноманітні місця та речі, які допомагали органічно поєднати дійсність із його ідеями. Такими місцями є:
- Аркхем — вигадане місто у штаті Массачусетс, США;
- річка Міскатонік;
- Міскатонський університет;
- Некрономікон;
- культ Ктулху.
Читайте також:
Вищезазначені місця та речі завжди пов’язані в оповіданнях письменника — вони або згадуються, або є місцем розвитку подій. Дехто навіть вірить, що книга «Некрономікон» (яка містить інформацію про істот, обряди та Великих Древніх богів) справді існує.
Найзначніші та найпопулярніші оповідання
Тут я коротко порекомендую кілька творів Лавкрафта, які справили найбільший вплив на жанри жахів, містики та фантастики. А також надам стислий опис без спойлерів.
«Склеп» — оповідає про чоловіка на ім’я Джервас, який знаходить у забутому мавзолеї гробницю з труною, на якій викарбувано його ім’я та прізвище. Після цього в його житті починають відбуватися дивні події…
«Дагон» — розповідає про чоловіка, який потрапив у полон до німців під час Першої світової війни, але зумів утекти. Та місце, куди він потрапив після втечі, могло б наснитися лише у найжахливішому нічному кошмарі.
«Кішки Ултара» — у казковому світі жила пара літніх людей, які ненавиділи котів: вони ловили їх і вбивали. Місцеві мешканці уникали їхнього дому та боялися за долю своїх улюбленців. Та одного дня в хлопчика, що мандрував із караваном через місто, теж зник кіт. Дізнавшись, хто за цим стоїть, він вирішив узяти справу у свої руки.
«Модель для Пікмана» — оповідання про талановитого художника, який створював моторошні картини, сповнені жаху. Ні, головний герой не божевільний. Ви навіть не уявляєте, звідки цей митець черпав натхнення для своєї творчості…
«Поклик Ктулху» — читач дізнається про три взаємопов’язані історії, у центрі яких — мешканець Бостона, Френсіс Терстон. Він проводить власне розслідування, пов’язане з божеством Ктулху.
Також варто відзначити ще кілька оповідань, із ще більш захоплюючим сюжетом:
- Свято;
- Жах Данвіча;
- Хребти божевілля;
- Той, що шепоче в темряві;
- Тінь над Іннсмутом.
Ігрова культура
Творчість Лавкрафта справила потужний вплив на ігрову індустрію. У 1981 році компанія Chaosium випустила настільну гру Call of Cthulhu, з унікальною механікою божевілля — персонаж гравця міг зійти з розуму після зустрічі з невідомими істотами. Згодом цю механіку почали запозичувати комп’ютерні ігри. Найвідоміша настільна гра за його мотивами — «Жах Аркхема».
Ігор безпосередньо за всесвітом письменника небагато (наприклад, Call of Cthulhu: Dark Corners of the Earth і Call of Cthulhu 2018 року), але його творчість надихала розробників на створення різноманітних істот і атмосфери для таких ігор, як: Dead Space, Bloodborne, Doom, Half-Life, Dark Souls.
