У кожного народу своя культура, що має багато легенд, міфів і переказів. У кожному з них описувалися дивовижні створіння, які відповідали за незрозумілі природні явища. Для дітей ці історії подавалися як казки, а для дорослих — як вірування стародавніх цивілізацій. Так, для малюків Баба Яга — це зла героїня, що хотіла погубити Івана-Царевича, а для старшого покоління — провідниця у світ мертвих.
Не менш вражаючий і фольклор жителів Апеннінського півострова. У греків і римлян є поема про юнака, який бачив чудовиськ, що керували цілою протокою — Сцилла і Харибда.
Хто така Сцилла?
Давньогрецька та давньоримська літератури тісно переплетені. У них Сциллу також називають Скіллою. Різні автори приписують їй різних батьків:
- Тритона та Ламію;
- бога води Посейдона і німфу Кратайїду;
- Посейдона та Геї;
- Тифона та Єхидну.
Хтось стверджував, що Скілла і є сама Кратайїда. Знайти точне походження цього морського чудовиська вже неможливо.
Читайте також:
Також складно дізнатися її точний опис. Гомер писав, що вона жила на скелі, висотою до самого неба, оточеній імлою й сутінками. Причому поверхня скелі була гладкою й крутою — піднятися на неї було неможливо. І так високо в скелі, що туди не долітали навіть стріли, знаходилася печера, де мешкала Скілла. Монстр, чий гавкіт і вереск було чутно навіть за протокою. В «Одіссеї» поет описував чудовисько з виглядом, подібним до Змія Горинича: дванадцять лап, що тримали тіло, сховане в глибині печери, і шість голів з гострими зубами в кілька рядів на довгих і гнучких шиях. Так вона могла опускати пащі до води й виловлювати морських істот для поживи, зокрема й людей з кораблів, що пропливали повз.
«Знай же: не смертне зло, а безсмертна Сцилла. Люта,
страшенно сильна й дика. Боротися з нею неможливо.
Силою тут не візьмеш. Єдиний порятунок — у втечі».Гомер
Пізніше Гігін у «Міфах» описував Скіллу як діву з нижньою частиною тіла, схожою на собачу. А в інших давньогрецьких творах її описували та зображували як створіння з собачою головою та парою дельфінових хвостів. А Вергілій писав, що Сцилла була не одна і прийшла з початкових рівнів Тартару.
Хто така Харибда?
За легендою це чудовисько разом із Харибдою знаходилося в Мессінській протоці та стерегло цю територію. Подібних до неї не знає жоден народ у своїх оповідях. Вона — сам гнів морський, що закручує смерчі та вирви, аби разом із ними поглинути моряків і морських істот.
У Гомера Харибда не має індивідуального опису, оскільки прихована під морською пучиною, і лише її паща з гігантськими зубами видна — у неї з гуркотом вливаються води.
Купці та дослідники нових земель завжди боялися вирів, що затягують у себе все суще. Згідно з міфами, чудовисько завжди голодне й ніколи не може втамувати свою спрагу. Тому монстр тричі на день поглинає морську воду й вивергає її назад. Існують припущення, що таким чином вона дихає. А деякі стверджують, що на самому дні водовороту ховається морська богиня, і на її тривожність море відповідає, закручуючи вирви.
«…Дивись же: коли поглинає —
Не наближайся! Тебе тут не врятував би й сам Владар Землетрусів!»Гомер
Відомий Ясон минув Харибду та її сусідку, коли йому належало пройти через протоку. Проте, вирішивши зберегти корабель і команду, герой віддав перевагу тому, щоб обплисти небезпечне місце за допомогою Фетіди та її сестер-океанід. Герой Троянської війни Еней також вирішив обійти це місце стороною, щоб уникнути небезпеки.
Географія
Давні легенди й поеми не вказують точного місця перебування чудовиськ. Але за загальними обрисами місцевості та маршрутами героїв із давньогрецьких поем філологи встановили, що найімовірніше йдеться про Мессінську протоку між Сицилією та Калабрією. Причому Харибда зайняла протоку під мисом Пелор, а Скілла розташувалася на протилежному мисі, тож її печера дивилася на захід — на сусідку.
Ще під підозру фахівців потрапила прірва Харибда між Антіохією та Апамеєю, що відома своєю смертністю, оскільки завершувала одне з русел річки Оронт у Сирії. Останнє припущення — водоверть біля Гадіри в Іспанії.
Читайте також:
Міф про Сциллу і Харибду
Як уже можна здогадатися, Сцилла й Харибда — морські чудовиська, описані в поемі Гомера «Одіссея». Герой зіткнувся з ними після того, як його корабель минув острів сирен. Але на відміну від попередньої перешкоди, Одіссей нікого не попередив про небезпеку, оскільки, за словами Кірки, веслярі від страху кинули б весла й заховалися в трюм, накликаючи ще більшу загибель.
Кораблю належало ввійти в вузьку протоку між гострих і високих скель. Одна з них, здавалося, сягала неба й була неймовірно гладкою, тож навіть якби людина мала ще кілька кінцівок — їй усе одно не вдалося б на неї піднятися. До того ж заважали густі темні хмари, що не розсіювалися й не світлішали навіть у ясну погоду.
У тій скелі була печера, що служила притулком для страшної Сцилли. Вона постійно гавкала й скавучала, наче щеня. А її голови були схилені просто до води, щоби ловити тюленів і дельфінів. Навпроти, на відстані стріли з лука, стояла ще одна скеля — менша. На ній росла дика смоківниця з широким листям, що ховало під своєю тінню Харибду. Кірка порадила Одіссеєві триматися ближче до скелі Сцилли й пожертвувати кількома товаришами, ніж погубити весь корабель у Харибді.
Корабель увійшов у протоку, а Одіссей забув напуття Кірки. Накинув на плечі панцир, узяв два загострених мідних списи й вийшов на корабельний міст. Герой думав, що Сцилла неодмінно нападе з того боку, щоб схопити шістьох його друзів. Та як не вдивлявся він у печеру, побачити чудовисько не міг. Тим часом корабель просувався між скель усе далі, дедалі ближче підходячи до скелі Сцилли. Не встиг Одіссей озирнутися, як шестеро з його найсильніших і найхоробріших товаришів були схоплені. Озирнувшись, він побачив, як його друзі, подібно до риб на суші, тріпотіли в пащах чудовиська й кликали його. Даремно вони тягнули до нього руки й благали про допомогу — Сцилла безжально пожерла їх, скропивши море багряною кров’ю. Одіссей і вцілілі моряки оплакали загиблих товаришів і вирушили далі, пливучи щосили, щоби швидше залишити вузьку протоку.
Однак згодом Зевс покарав Одіссея за вбивство священних биків Гіперіона. Корабель потрапив в один із водоворотів Харибди й зазнав аварії. Одіссеєві пощастило — він устиг учепитися за гілку смоківниці й протримався на ній доти, доки чудовисько не вивергло воду разом із уламками корабля. На один із них чоловік видерся та поплив руками подалі від вирви. Так йому вдалося врятуватися, втративши все.
Відтоді, як Гомер розповів цю історію світові, багато художників різних епох намагаються зобразити цих чудовиськ.
«Між Сциллою і Харибдою» — значення фразеологізму
Після перекладу твору Гомера «Одіссея» в російській мові з’явився новий фразеологізм — «між Сциллою і Харибдою».
У поемі герой дивом рятує своє життя, пропливши між печерою Сцилли та водоворотом Харибди, які поглинають усе, що до них наближається. Він став єдиним, хто вижив на тому кораблі. Слідуючи логіці розповіді, можна зробити висновок, що вислів тлумачиться як перебування в украй небезпечній ситуації, коли є велика ймовірність потрапити, якщо не в одну надзвичайну біду, то в іншу. А «пройти між Сциллою і Харибдою» в такому випадку означає — вдало вийти з безнадійної ситуації, уникнути лиха.
У російській мові, звісно, є аналоги таких висловів. «Між Сциллою і Харибдою» — це «між двох вогнів», «між молотом і ковадлом». У грецькій та латинських мовах є ще вислів із буквальним перекладом — «натрапити на Сциллу, уникаючи Харибди». Із усіх прислів’їв найбільш наближеним за значенням є — «з вогню та в полум’я», тобто уникнути однієї проблеми, але натрапити на іншу.
При цьому в українському або російському фольклорі майже немає прислів’я, що передавало б саме щасливе проходження обох перешкод. Хоча часто можуть сказати: «дурневі щастить» або «дурневі й море по коліна», але їх не можна вважати повними аналогами. Адже це радше про везіння окремої особи в одиничній проблемній ситуації.
Приклади вживання фразеологізму
У вітчизняній літературі нерідко звертаються до цього фразеологізму, але з перефразуванням. Наприклад, у відомій комедії О. С. Грибоєдова «Лихо з розуму» автор, підсумовуючи складне становище героїв, зазначає: «Як важко було їм пройти без шкоди між Сциллою сердечного потягу і Харибдою морального закону…». Тут навіть надано уточнення, які саме проблеми героїв твору уособлюють грецькі чудовиська. Із того ж шкільного курсу — твір І. С. Тургенєва «Де тонко, там і рветься». Герой міркує:
«Авось і в Сциллу не потраплю, і Харибду мину!».
Може здатися, що висловлювання у дусі давньогрецьких прислів’їв були притаманні лише авторам Золотого та Срібного віків, коли освіта в гімназіях передбачала вивчення грецької чи латинської мов. Однак Євген Євтушенко у творі «Вовчий паспорт» 1999 року доводить протилежне:
«Сциллу бюрократії вони подолали. Але фестиваль наскочив на Харибду анархії й почав на наших очах катастрофічно тонути.»
І таких прикладів є ще з десяток.
Читайте також:
Екранізація
Відсилки до цих персонажів з’являлися в різних кінострічках, що розповідають про еллінів або адаптують давні легенди.
Перша згадка з’явилася в мінісеріалі 1997 року режисера Андрія Кончаловського — «Одіссей». У двох серіях, по три години кожна, міститься повна екранізація гомерівських епосів «Одіссея» та «Іліада». Через прагнення створити «вільну фантазію» та бажання надати натуралістичності в оповіді, було внесено кілька змін:
- Після закінчення Троянської війни Одіссей виходить на берег і нелицемірно висловлюється про Посейдона — і той, звісно, розгнівався. А от у поемі все дещо складніше: там розкриваються взаємини богів, які є не останніми персонажами в цьому творі. Посейдон не ладнав зі своєю племінницею Афіною, яка всіляко допомагала Одіссеєві. А після того як воїн осліпив ще й сина морського бога — циклопа Поліфема — гнів Посейдона посилився, і він остаточно налаштувався проти героя.
- У картині присутня сцена з тривалою безсонням Одіссея перед прибуттям в Ітаку, впоратися з якою йому допомагає трохи снодійного зілля. В епосі цієї сцени немає.
- Режисер, очевидно, вирішив додати у фільм сцени повчань або розкрити тему батьків і дітей, тож включив розмови між Одіссеєм, переодягненим у старця, і його сином Телемахом. У творі Гомера ці сцени відсутні.
А у 2012 році на великих екранах була представлена короткометражка «Точка Харибди» Джона М. Бродхеда. Проте режисер відійшов від ідеї розповіді про чудовисько — у фільмі більше уваги приділено самій протоці.
Харибда найкраще була розкрита як міфологічне створіння у фільмі «Персі Джексон: Море чудовиськ» 2013 року. Головному героєві належало вирушити в Бермудський трикутник, за яким ховалася вже відома давньогрецька нечисть — Сцилла й Харибда. Створюючи фільм, автори використали спецефекти не лише для втілення титанів і атлантів, а й для відтворення невідомого чудовиська. Режисери пішли на ризик, зображаючи те, чіткого опису чого в джерелах немає. Однак глядачі позитивно сприйняли Харибду, особливо — деталізоване втілення її шлунка.
Важко уявити існування таких дивовижних істот. Але навіть якщо це лише вигадка, давньогрецький фольклор подарував українській (і російській) мові новий фразеологізм, який яскраво й точно формулює ідею вдалого виходу зі складної ситуації.
